tolik_fort (tolik_fort) wrote,
tolik_fort
tolik_fort

  • Mood:

Скарб Підгаєцького замку.

Оскільки мій сайт давно вже в тому світі, не можу не запостити
"історію Підгаєцького замку". Одне з найцікавіших док. чтив.
Причому реальний допомічник тому хто займається, як я,
екскурсоводством, або підробляє гідом. Історія торкається
Підгайців, Бучача, Золотого Потоку і трішки Чорткова.

Ти екскурсовод?  Тоді читай!
Читати всім!


1605 року Божого, королівске місто Підгайці перейшло у руки  руського шляхтича Станіслава Гольського, який завдяки відданості королівській присязі і лицарській зброї, добився високих посад у Польському королівстві. Був одружений з Анною з Потоцьких, і був ще власником замків у, Бучачі і Чорткові.

У 1612 році, сусід і далекий родич Гольського, Стефан Потоцький з Золотого Потоку вибрався на війну до Молдови. Приводом було те що на троні Молдови сидів господар нелояльний до Польщі. Треба було скинути його і на троні поставити брата жінки Потоцького. На біду підтримка турецького ставленика на молдавському троні була потужною і Стефан Потоцький з ганьбою програв війну і ще й потрапив у полон. Тепер чекав на викуп. Його дружина Марія Могилянка, дочка господаря Молдови Ієремії Могили і двоюрідна сестра майбутнього Київського митрополита Петра Могили, залишилася сама в замку в Золотому Потоці.

Очікуючи нападу з Молдови і відповідь, Марія прагнула заховати величезний родинний скарб, де були дорогоцінності, в тому числі і з Молдавської скарбниці. Вартість скарбу була астрономічною. Йшлося про 70 000 золотих дукатів, 10 великих золотих ланцюгів, «що по землі волочилися», 70 перснів, 22 короби столового срібла та інше. У сусідніх Підгайцях жила племінниця Стефана Потоцького – Анна, дружина Станіслава Гольського. Марія Могилянка вирішує свій скарб помістити на збереження до сусідніх Підгаєць. Напевне при виборі місця бралося до уваги ще й те що у Гольських не було дітей.

Як не те, у тому ж 1612 році раптово помирає Станіслав Гольський, який виступав гарантом недоторканості скарбу. Його вдова Анна з Потоцьких Гольська незабаром вийшла заміж за Костянтина Острозького-Заславського.
Спадкоємцем Підгайців став молодший брат Станіслава Ян Гольський (власник замку в Янові (тепер Долині Теребовлянського району, Терн. області). Цей чоловік був відомий свої потягом до алкогольних трунків. З огляду на такий поворот у подіях Марія Могилянка побажала забрати свій скарб. Але тепер справа виглядала інакше.

Новий господар замку Ян Гольський заявив що ніякого скарбу у Підгайцях немає. Марія Могилянка Заявляє до Гродського суду в Галичі проти Яна Гольського. Проте справа ще більше ускладнюється. У 1613 році помирає Ян Гольський а спадкоємцем всього майна стає його дружина Софія з Замеховських Гольська. ЦЯ особа була енергійною, затятою і хитрою.
Софія Гольська стає головною дійовою особою судового процесу за яким стежила вся шляхта Речі Посполитої 30 років.

Коли почалися судові дії Софія вже була у шлюбі з Станіславом Лянцкоронським власником Скали Подільської. У відповідь на рішення Галицького гродського суду і прибуття возного з Галича, щоб оглянути місце пропажі, Софія наказала нікого не пускати і закрити брами. Бідолашного возного гайдуки Софії переслідували ще 2 милі від Підгайців. Видно в ті часи подібні ситуації виникали часто оскільки сейм у 1613 році прийняв рішення за яким гродським судам дозволялося виносити швидкі вироки за подібні порушення при зберіганні скарбів, прирівнюючи їх до розбою на дорогах. А це вело за собою кару баніції, тобто того кого оголосили банітою, можна було вбити будь-кому без страху покарання, оскільки держава сама не могла забезпечити виконання вироку.

Треба зазначити що на Софію у той час звалилися інші численні судові переслідування за майнові справи Станіслава Гольського. Можливо однією з причин були величезні багатства Підгаєцького ключа, одного з найбільших у Руському воєводстві.
Однак Софія з величезною енергією витримує натиск недоброзичливців. Тепер тактика її оборони в суді полягає у різних зачіпках, апеляціях, щоби тягнути справу якомога довше, а також щоб перевести справу з кримінального ведення до цивільного і таким чином уникнути баніції. Залишається невідомим чи справді Софія залишила собі скарб, чи його вже дійсно не було на час судової тяганини. Проти неї свідчить те що вона вперто відмовлялася допускати судових виконавців і потерпілу сторону до огляду замкових підвалів. З іншого боку Софія ні разу не звинувачувала прямо в розкраданні скарбу ні Станіслава Гольського ні свого чоловіка Яна Гольського, хоча це значно б полегшило її становище в суді на якийсь час адже сама вона де факто скарбу в Марії Могилянки не брала.

Якийсь час справа стояла на місці. Проте у 1615 році повертається з полону Стефан Потоцький. Вже цього ж 1615 року вона змушена допустити судових виконавців до огляду замкових підвалів. Але показавши їм якісь старі бочки і не відкриваючи їх, свідчить потім на гродському суді що це все що знайшлося в замку. Потоцькому пропонує взяти ті бочки і мішки «на віру» і не заглядаючи всередину задовольнитися тим що в них є. Потоцькі не хотіли купувати кота в мішку і апелюють у відповідь. У 1617 році помирає другий чоловік Софії Станіслав Лянцкоронським. Одинока жінка залишається на одинці проти численних позивачів. Стефан Потоцький вербує вояків щоб мечем домогтися того чого не зміг домогтися правом. Софія боронила Підгаєцький замок власноруч командуючи залогою. Тільки дізнавшись що Софія поїхала до Любліна у 1618 році, Стефан Потоцький разом із 600 вояками з козаків, сербів і молдаван рушив на Підгайці і обложив замок. Софія була змушена прийняти умови нав’язані Потоцьким. Оскільки немає грошей, то треба віддати велику частину своїх земель, а саме три міста з замками Бучач, Чортків і Вербів, 23 села, які належали до Бучацького ключа, а також маєтки в Соколі і Устю в Кам’янецькому повіті, крім того додати срібла і клейнодів на суму 20 000 злотих, а ще передати Потоцькому всі привілеї, грамоти контракти як польські так і молдавські, котрі були при тому скарбі. Щоб заручитися дотриманням угоди у заклад було взято 500 000 злотих.

Що було робити Софії? Вона була готова віддати Підгаєцьке добро будь-кому тільки не Потоцьким, так їх ненавиділа. За допомогою, вона звернулася в Бережани до Миколи Сенявського, який позичив їй 200 000 злотих для сплати закладу, взявши Підгайці у заставу. 
В результаті Софія мала тільки втіху що Підгайці не дісталися Потоцьким за її життя.
Та все щось з того скарбу мусіло припасти Софії, бо перед смерттю вона фундувала будівництво нового костелу Святої Трійці у 1634 році на місці давнього( цей костел і тепер стоїть у Підгайцях, хоч і в руїні).
Tags: Подгайці, рекомендації, статті
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments